Маршрут "До Пущі відлюдника" є однією з трьох екологічних стежок у "Медоборах". Стежка проходить повз печеру з вертикальним входом, відкриту у 1969 році. 3середини печера вкрита численними кальцитовими драпіруваннями, є тут сталактити та сталагміти. Кальцитові кульки білого кольору, які знаходяться на її стінах, свого часу зумовили назву печери – "Перлина". Печера невелика, однак усередину через вертикальний вхід без спеціального спорядження не потрапити. Тим, хто зважиться необхідно буде одягнутися тепліше – температура повітря у нейтральній зоні печери хоча й стала і не залежить від пори року, проте становить лише 9 градусів за Цельсієм. На сміливців чекає захоплююче видовище "перлового" дива та спостереження за цілими колоніями летючих мишей.
Для "неекстремалів", однак любителів підземель існує печера у скелі. Язичницький знак, вирубаний у камені над входом засвідчує, що одними з перших жителів Пущі відлюдника були наші предки-погани. Усі бажаючі вільно можуть оглянути спартанське помешкання багатьох поколінь аскетів.
Від печери стежка поведе мандрівників узбіччям древнього рову і валу Звенигорода та його територією. Саме тут у Х-ХІІІ століттях функціонувало славнозвісне городище-святилище з чотирма капищами (жертовниками), першим критим язичницьким храмом, яке разом із оточуючими його поселеннями було складовою Збруцького культового центру. Його функціонування підтверджується численними знахідками на святилищах речей, які вкладаються у хронологічні рамки того часу. Для облаштування капищ були використані городища скіфського часу. На вершині Богота у прадавні часи розміщувався всесвітньо відомий Збруцький ідол (статуя бога Світовида). Вона є видатною пам'яткою всього слов'янського світу і найбільш повно відображає релігійний світогляд наших далеких предків – племінного союзу білих хорватів, волинян і тиверців. Верхній ярус займають богиня землі Мокоша з рогом достатку, божество згоди, краси й любові Лада з перснем, озброєний Перун-громовержець і сонячний Дажбог. В середній частині зібралися земні люди у танку, що вказує на невпинність життя і продовження людського роду на землі. Нижній ярус представляє бог скотарства ("скот" у давнину означало багатство) і підземних сил – Велес. Об'єднує богів спільна шапка, що відображає ідею єдиного найвищого бога – Рода.
Далі дещо втомлених, але сповнених вражень мандрівників маршрут приводить до джерел, що колись теж входили у комплекс святилища. Знаючі люди кажуть, що пити воду з них треба починаючи з верхнього, яке зцілює очі, потім з наступного, що лікує печінку й завершувати третім, вода якого здійснює бажання.
Ці унікальні карстові озера – „вікнини” знаходяться неподалік села Вікно на Гусятинщині. Від вікнин і походить нинішня назва села. Колись таких озер тут було багато, але сьогодні внаслідок осушення, залишилося всього двоє Синє і Бездна. Діаметр їх плес сягає дев'яти метрів, глибина – чотирьох. Вони не замерзають взимку. Вода в озерцях надзвичайно прозора - видно чашоподібне вапнякове дно. Водорості в Синьому надають воді синьо-фіолетового кольору. А коли дивитися у воду іншого озерця, то відчувається якась неймовірна глибінь і, здається, що торкаєшся до чогось древнього і таємничого – одним словом безодня.
Дністер недарма вважається однією з найкрасивіших річок Європи. В межах дністровського каньйону (250 км) знаходиться більше десяти карстових печер і гротів. Вражають химерний вигляд таких печер і невеликі водоспади "дівочі сльози", що збігають зарослими густими мохами скелях, які зустрічаються упродовж маршруту, являють собою унікальної краси видовище.
А що вже казати про відомі у цілому світі відшарування, які знаходяться у каньйоні? Вони містять скам'янілі рештки флори і фауни близько 500 мільйонів років давності, до яких можна доторкнутися власноруч!
Стіни каньйону затримують сонячне тепло, влітку дощів тут майже не буває, а навесні зелень розцвітає на 2-3 тижні швидше. Типовим виглядом для каньйону є круті скелясті або заліснені береги, "дика" недоторкана природа, мальовничі острови.
- 
- 
- 
- 
- 
-
-
-
- 
- 
- 
